29 червня 2015 року КМАМК встановить Пам’ятний знак на честь Конотопської битви 1659 року

Напередодні 356-ої річниці Конотопської битви реалії сьогодення змушують нас згадати про події того періоду, адже виникає дуже багато паралелей. Після смерті Богдана Хмельницького в Україні почалося внутрішнє протистояння, як це було під час Революції Гідності в 2013-2014 рр. Поруч з цим Москва почала порушувати Переяславські угоди, хоча з моменту їх укладення пройшло лише декілька років (для порушення Будапештського меморандуму, керівникам Росії знадобилось 20 років). Скориставшись внутрішнім конфліктом в Україні уряд Московії перейшов до збройного вторгнення. З’єднавшись з ворогами наступника Б. Хмельницького, Івана Виговського, армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст, зокрема Миргород, Лубни та Пирятин, і вирізала не тільки прихильників Виговського, але й грабувала мирне населення. Знов ж таки проглядаються чіткі паралелі з діями Стрелкова, Безлера, Можаева (козак Бабай) та інших. Згодом, розуміючи, що сил Г. Ромадовського явно недостатньо, до України була направлена велика (за оцінкою окремих істориків 150-тисячна) армія, на чолі з Олексієм Трубецьким. Як і у кінці серпня 2014 р., військові регулярної армії Росії з оснащенням та технікою, увійшли до України, адже сили, направлені до цього не могли втримати ситуацію.

У середині квітня московські війська підійшли до Конотопа, а 21 квітня почалася обстріл міста. Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Перший штурм був невдалий. Протягом довгого часу — від середини квітня до кінця червня — захисники Конотопа затримували біля стін міста величезну московську армію. Очолював оборону ніжинський полковник Григорій Гуляницький. Чим не аналогія з Донецьким аеропортом, який на 242 затримав армію супротивника.

Затримка Московської армії надала І. Виговському змогу організувати свою власну армію. Крім того, розуміння загрози, яку несла в собі Московська армія для всіх країн регіону, сприяло отриманню допомогу від Польщі та Криму. До козаків Виговського приєдналися добровольчі кінні загони Речі Посполитої Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського. Також до армії Виговського приєднався білоруський шляхтич Мстиславського воєводства Богдан Дубяга і нечисленні загони сербських, німецьких та молдавських найманців. Було досягнуто домовленості з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу. Він особисто з’явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська. Всі сторони дали взаємну присягу на вірність у бою, а наслідком скоординованих дій став розгром Московського війська та перспективи взяття Москви. Проте напад Івана Сірка на Крим врятував Москву від захоплення, адже татари були змушені відмовитись від планів походу на Москву і повернулись в Крим. Можливо, якби тоді татаро-українсько-польське військо взяло Москву, Росія помінялася би так, як це зробила Швеція після поразки Карла ХII або Німеччина після поразки Гітлера. Втративши імперських амбіцій ці країни переорієнтували свої стратегії у економічні площини та стали світовими економічними лідерами. А так в обличчі Росії ми маємо суттєву загрозу на глобальному рівні та країну, економіка якої стрімко іде в низ.

На згадку про вагому перемогу, здобуту 29 червня 1659 р. військом народів Східної Європи, які об’єдналися проти спільного ворога, ставиться Пам’ятний знак.